10 років боротьби за повноцінне життя дитини з інвалідністю - історія Поліни та її мами

Життя часто пропонує випробування, які вимагають від нас мужності, віри та надії. Марина Токарева, мама доньки з ДЦП, розповідає про свою подорож, протягом якої вона та її донька Поліна долали численні перепони, вчилися радіти кожному моменту та вірили в краще. Ця історія – про силу духу, підтримку та невичерпне джерело надії.

"Вже десять років, як я, мама дитини з інвалідністю, виборю право своєї дівчинки бути особливою та жити повноцінним життям настільки, наскільки це можливо із нашим складним неврологічним діагнозом – ДЦП.

Моя Поліна народилася передчасно, з низькою масою тіла, гіпоксією та купою інших супутніх діагнозів. Пройшли складний шлях, здолали майже все, крім неврології. Сьогодні їй десять, вона навчається у 4 класі Бучанської гімназії на рівні з усіма здоровим дітьми, займається малюванням, англійською мовою, прекрасно співає, декламує вірші…

А я щодня дякую Богу за те, що у потрібний момент зводить мене із важливими людьми.

У Міжнародній реабілітаційній клініці Козявкіна ми скоро будемо втридцяте. Саме завдяки цій методиці Поліна розвивається, саме тут, на Львівщині, вона почала вперше перевертатися, сидіти, сідати, повзати, ходити…

Для когось це, можливо, просто, але для таких дітей, як моя донька, кожен рух – немов підкорений Еверест чи Монблан. Як мама, я безмежно вдячна всім співробітникам Міжнародної клініки відновного лікування за їх невтомну, титанічну працю, величезний внесок у гармонійний розвиток моєї дитини, підтримку, пораду.

Я дякую Громадській організації «Промінь Надії» за те, що там чують та бачать потреби батьків дітей з особливими потребами, що не стоять осторонь чужої біди та завжди готові надати допомогу, особливо у страшний воєнний час.

Навіть, здавалося б, щось незначне та, на перший погляд, неважливе, може стати справжнім дивом для таких дітей та величезною надією для їхніх батьків. Дякую, що ви є.

Низький уклін, всіляких гараздів та Божих благословінь." - Марина Токарева